#ЛінаКостенко #Ліна_Костенко @user-sn9kl7gy5p Кобзарю, знов я до тебе приходжу, бо ти для мене – совість і закон. Прости, що я дрібницями тривожу твій вічний, твій глибокий сон. А може, це не зовсім і дрібниця, Ти ж бачиш сам, які складні часи: Великі струси. Перелом традицій. Переосмислення краси. І вічний рух – у всесвіті, у світі. Лише могила з місця – ані руш… О скільки стало в нашому столітті скалічених і безнадійних душ! Ну, що ж не дивно, покрутився глобус в диму, в пожежах, у кривавій млі. Захворів дехто на морську хворобу, хитається по палубі землі. Розхитаний, спустошений і кволий, біда, якщо в мистецтво забреде, шукає форм, не бачених ніколи. Шукає форм, нечуваних ніде. І тут же – просто шукачі прокорму, і шахраї, і скептиків юрма – шукають найсучаснішої форми для того змісту – що в душі нема. Возрадуйтеся, прадіди печерні, ось пролунав новітній благовіст! В абстракції, в модерні, в істерії конає в корчмах витончений зміст. І сам на себе поглядає збоку – Чи є в його агонії краса… Кобзарю мій! Поете мій високий! А як же ти поезії писав? – Я не писав. Я плакав і сміявся. Благословив, співав і проклинав. Сказати правду – мало турбувався, як я при цьому збоку виглядав…
