Турба, козельці, трепітка, невісний, прицвітень, джерелянка, таловина, скойка, юга, німина, сухозлітка, іржавець. Це не якась там нісенітниця — це слова з віршів Володимира Свідзінського, одного з найбільш недооцінених українських поетів XX століття. Кілька млявих рецензій, якими поета свого часу нагородили критики, були навіть не розгромними. Лише за кілька десятків років літературознавці усвідомили, який діамант поціновувачі не розгледіли за життя автора. Самобутню поезію Свідзінського взялися аналізувати Василь Герасим’юк і Мирослав Лаюк. Охоче поділяться знаннями з вами, ще й віршів почитають — вмикайте новий випуск циклу «Час поезії» просто зараз!
