Пливи, рибо, пливи – ось твої острови, ось твоя трава, ось твоя стернова: править твій маршрут, шиє тобі парашут, пасе тебе в глибині при своєму стерні. Коли зелені зірки падають в гирло ріки, тоді твоя стернова промовляє слова: це ось – мої сни, це – рибальські човни, це – ніч, це – течія, це – смерть, певно, моя. Життя – це тиша й сміх. Його стане на всіх. Його вистачить всім – всім коханням моїм. Тому лети, рибо, лети – я знаю всі мости, знаю всі маяки, роблю все навпаки. Лише твої слова, лише таємниці й дива, лише сповідь і піст в одному з портових міст. Кохай, рибо, кохай, хай безнадійно, хай, хай без жодних надій – радій, рибо, радій. Любов варта всього – варта болю твого, варта твоїх розлук, варта відрази й мук, псячого злого виття, шаленства та милосердь. Варта навіть життя. Не кажучи вже про смерть. © Сергій Жадан
