Косів – гірське містечко у долині р. Рибниці, притоки Пруту, на межі українських Карпат та Передкарпаття. З північної сторони над містом височіє Міська гора (432 м). Косів є осередком Галицької Гуцульщини. Перша згадка про Косів як постійне поселення датується 1318 р. – часами Галицько-Волинського князівства. Косів фігурує в дарчій грамоті литовського князя Свидригайла Ольгердовича від 31 серпня 1424 р., якою він дарує "вірному слузі", молдавському боярину Владу Драгосиновичу власність над селами «Косово, Березово і Жаб’є». Грамота написана книжною українською мовою (мовою діловодства у Великому князівстві Литовському). Перетворення Косова на містечко у 2 пол. ХVI ст. пов’язане з видобутком солі у т.зв. соляній бані, що знаходилася на території сучасного села Старий Косів. На вершині Міської гори в сер. ХVІІ ст. було збудовано дерев’яне укріплення. Щоб відрізнити такий тип укріплених садиб шляхти від справжніх замків, такі споруди називали форталіціями. Ця форталіція домінувала над містом і служила захистом від ворожих нападів: татар, турків та шляхтичів, які ворогували з власниками Косова. В часи Речі Посполитої Косів належав до державних володінь (т.зв. королівщини). Податковий реєстр за 1579 р. разом із назвою "Koszow, villa" (Косів, село) вперше подає назву "Koszow, oppidum" (Косів, містечко). В цьому документі Косів виступає як приватне містечко, власником якого був Михайло. Новозасноване містечко біля «Старого Косова» відпало від Снятинського староства й опинилося у шляхетській власності, утворивши разом з чотирма навколишніми селами окрему Косівську волость. Кос — ім’я ймовірного першого поселенця чи засновника Косова, що як село існувало з 1318 р. Галицьким князем у той час був Лев II. Польський дослідник Ян Фальковський у праці "Polnocno-wschodnie pogranicze Huculszczyzny" (Львів, 1938) подає переказ, що першим ґаздою Старого Косова був Косован, звідки й пішла назва села (с. 26). Але ймовірніше, що, навпаки, прізвисько Косован пішло від місцевості Косів. Давня назва Косово була присвійним прикметником і вказувала, що це село — власність Коса. Можливо, то був боярин чи дружинник, якому галицький князь за якісь заслуги надав у володіння землю в прекрасній місцевості: широка долина, придатна для землеробства, річка, багата на рибу, великі дубові та букові ліси, соляні джерела... Косівська долина привабила й ченців, які заснували тут монастир, але ближче до підніжжя гір, де вони почувалися затишніше. За часів Речі Посполитої офіційною назвою була Kosow, що польською означає також “власність Коса”. Згодом, у XIX ст., назву міста почали по-українськи передавати в перекладі з польської як Косів. Аналогічна назва є в Югославії. Понад п’ятсот років гуцули жили під чужоземним пануванням, але не змирилися з ним, зберегли свою мову, побут, звичаї, мистецтво. Ведуча - Лілія Рубан Автор і продюсер - Лілія Рубан Сценарій - Лілія Рубан, Влад Сакін Режисер - Влад Сакін Оператор - Мар'ян Ботвин Монтаж - Михайло Кузьменко, Лілія Рубан Директор проекту - Володимир Рубан Менеджер з організаційних моментів - Ірина Шульга PR - менеджер Лариса Манєк Фотограф - Віктор Ковалевський Production - Ruban Production™ Особлива подяка: - Ольга Винничук - туристичний гід; - Галина Юрчишин - директор КПДІМ ЛНАМ (Косівський декоративно прикладний інститут Львівської академії мистецтв); - Іванна Козак-Ділета - майстер косівської мальованої кераміки, член НСХУ; - Вікторію Никифорак - художника керамики; - Любов Рибенчук - майстер ліжникар в "Ґушка"; - Юрій Плосконос - міський голова м. Косів; - Печижак Роман - секретар Косівськоі міської ради; - Підлетейчук Оксана та Іван - власників Вілла Медова (чани), м. Косів; - Олена Рибак - власниця готельно- ресторанного комплексу Хата Рибака; - Вікторія Яремин, завідувачка Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини (філії Національного музею НМГП імені Й.Кобринського); - Людмила Луканюк - співробітник музею УПА
